Андрієвська Віта Петрівна

Ми живемо у країні, в якій звикли не помічати, як утискають права людей із особливими потребами. У якій роками воліли не розуміти, що за красномовними промовами про найздоровішу націю ховається банальне ігнорування проблем нашого суспільства, зокрема нашої ж нездатності приймати світ у його різноманітті. Ми живемо у країні, в якій досі свідомо чи несвідомо уникають розмов про неповносправності і намагаються не думати про те, що майже повна відсутність людей з особливими потребами у громадському просторі — наслідок відсутності у цьому просторі елементарних зручностей, як то пандуси, спеціально обладнаний транспорт, ліфти тощо. У країні, де навіть інклюзивна освіта у багатьох викликає шок та навіть обурення. Адже, як не крути, але сьогодні в Україні поки ще існує велика прогалина у розумінні людей із обмеженими фізичними можливостями. Коли моїй дочці було десь півтора роки, ми зустріли на вулиці хлопця-інваліда, у нього були викривлені ноги і він ішов, спираючись на паличку. А моя крих

Вперше цей день відзначили у 2006 році, його ініціаторами стали Європейська асоціація Даун-синдром (EDSA) та Всесвітня асоціація Даун-синдром (ІDSA). У грудні 2011 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 21 березня Всесвітнім днем людей з синдромом Дауна. Синдром одержав назву на честь англійського лікаря Джона Дауна, який вперше дослідив генетичну аномалію в 1866 році. Синдром Дауна є однією з форм природно вродженої геномної патології,яка поширеною в усіх регіонах світу і часто призводить до змін моторики, фізичних характеристик та здоров’я в цілому. Люди з синдромом Дауна мають три хоромосоми під номером 21 замість двох. Ступінь прояви затримки розумового і мовного розвитку залежить як від вроджених факторів, так і від занять з дитиною. А в іншому життя людини з синдромом Дауна майже нічим не відрізняється від інших. Життєво важливе значення для росту і розвитку хворих має адекватний доступ до медичного обслуговування, програм раннього втручання та інклюзивної освіти, а також пров

«Усім потрібна особлива увага, а не тільки мені, бо це означає, що ти для когось цінний і важливий» — це цитата з книжки Марка Лівіна «Рікі й дороги». 2019 року вона увійшла в колекцію надзвичайних книжок з усього світу для дітей та юнацтва з інвалідністю. Хто обирає ці книжки, чому вони корисні для всіх дітей та до чого тут Швейцарія, читайте в черговому матеріалі нашого спецпроєкту. Багато молодих людей з особливими освітніми потребами не можуть читати та насолоджуватися звичайною книгою, або ж не можуть знайти для себе книгу серед багатьох доступних видань. Тому їм потрібні спеціально виготовлені книги або відібрані звичайні книги, які відповідають їхнім потребам щодо дизайну, мови, структури сюжету та оформлення. Звісно, як і всім, книжки потрібні високої літературної та художньої якості. Один із проєктів, який допомагає знайти найкращі нещодавно видані книжки та продемонструвати всю палітру книжок на теми інвалідності у світі, — «Добірка видатних книжок для молодих людей з інва

Казкотерапія – розкриття внутрішнього та зовнішнього світу, осмислення пережитого, моделювання майбутнього, процес підбору кожному своєї особливої казки.Казкотерапія – це терапія середовищем, особливою казковою атмосферою, в якій можуть проявитися потенційні можливості особистості, може матеріалізуватись мрія; а головне, в ній з’являється відчуття захищеності та аромат таємниці .Казку можна використовувати на заняттях з формування елементарних математичних уявлень, в сюжетно-рольовій грі, на заняттях з формування культурно-гігієнічних навиків, конструювання. Уривки з казок налаштовують дітей на позитивний емоційний фон, концентрують увагу дітей, і, як правило, результат цих занять досить високий. Недостатність суспільного досвіду, обмеження діяльності, збіднення сенсорного досвіду дуже характерне для більшості "особливих" дітей. І тут робота з казкою надає неоціненну допомогу. "ТОЛЯ І АЙПАД" Толі на Новий рік Дід Мороз під ялинку поклав чудовий айпад. Збулася Т

У крайньому ряду коло вікна залишився тільки першокласник Даня. Він любить сидіти саме тут, не тікає від сонця, як інші. Не ховається в затінок й асистент учителя Тетяна Анатоліївна. Вона завжди поруч з Данею. Ретельно протирає його маленькі окуляри. За мить блакитні дужки знову за вухами у хлопчика. Невідомо, чи Даня про це знає, але він навчається в особливому класі. Якщо на перерві хлопчик неспокійний — на парті негайно з’являються кубики з літерами або щось інше. Обов’язково цікаве. «Склади слово «мама», склади «тато», — просить Тетяна Анатоліївна. Двоє дівчаток-однокласниць горнуться до Дані з обох боків, дають хлопчику в руки потрібні букви. «Дівчата, нехай він сам. Я ж хочу, щоб він заспокоївся, — просить Тетяна Анатоліївна. — Даня, як звати маму? А тата?» Даня відповідає і жбурляє на підлогу свою пластмасову іграшку. «Вона тепер моя, — Тетяна Анатоліївна підіймає. — Запам’ятовуй: Даня кидається, Тетяна Анатоліївна забирає». Даня не згоден. Час від часу він облизує язиком с

«Слабосила хвора дівчина» Лариса Косач жила та творила, ігноруючи невиліковну недугу ‒ туберкульоз кісток, а згодом ще й хворобу нирок. Це завдало їй тяжкого болю та змушувало подовгу їздити на курорти, відтягуючи неминуче. Але письменниця обурювалася, коли її вважали за «хвору, слабосилу дівчину». Саме такий образ закріпився за нею після статті Івана Франка. Він насправді не хотів образити письменницю, а навпаки ‒ ставив її в приклад чоловікам за сміливу та запальну громадянську лірику. «Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?», ‒ відповість ображена письменниця через майже 15 років Франкові, з яким мала теплі відносини. У радянський час значення творчості Лесі Українки нівелювали. Образ «хворої, знесиленої дівчини у вінку» намертво закріпили за письменницею. Так її маргіналізували як жінку та українку. 25 лютого – 149 років від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки) видатної української письменниці, поетеси, перекладача, громадської діячки. З нагоди ц