Єдність у різноманітті: особливі книжки про особливі потреби

Ми живемо у країні, в якій звикли не помічати, як утискають права людей із особливими потребами. У якій роками воліли не розуміти, що за красномовними промовами про найздоровішу націю ховається банальне ігнорування проблем нашого суспільства, зокрема нашої ж нездатності приймати світ у його різноманітті. Ми живемо у країні, в якій досі свідомо чи несвідомо уникають розмов про неповносправності і намагаються не думати про те, що майже повна відсутність людей з особливими потребами у громадському просторі — наслідок відсутності у цьому просторі елементарних зручностей, як то пандуси, спеціально обладнаний транспорт, ліфти тощо. У країні, де навіть інклюзивна освіта у багатьох викликає шок та навіть обурення. Адже, як не крути, але сьогодні в Україні поки ще існує велика прогалина у розумінні людей із обмеженими фізичними можливостями. Коли моїй дочці було десь півтора роки, ми зустріли на вулиці хлопця-інваліда, у нього були викривлені ноги і він ішов, спираючись на паличку. А моя крихітка подумала, що він так жартує, почала сміятися і спробувала повторити його ходу (добре хоч він цього не побачив). З того часу переді мною постало питання, як правильно сформувати ставлення дитини до «не схожих на інших» людей, не обов’язково інвалідів, є ж люди з іншим кольором шкіри, іншими очима, вухами, волоссям … з відгуку на книжку Ребеки Еліот “Просто тому що” Кожна книжка, про яку нині йтиме мова, — це спроба бодай трохи заповнити цю прогалину та сформувати адекватне ставлення до людей з особливими потребами. Кожна — змушує задуматися над серйозними проблемами, кожна дає відповіді та ставить запитання. Водночас кожна є просто хорошим читвом для дітей та дорослих.Пропоную Вам, добірку корисних посилань ,де ви знайдете книгу ,яку так довго шукали...